Si felix esse vis - esto

І ще один, останній пост на сьогодні..
Керрі Бредшоу - закінчена дура!
Ну як можна ненавидіти БІЛКУ??? Бі-лоч-ку??!!
Вона ж така мила!!!
А Керрі її ненавидить... І боїться.
Я от - муху люблю, і то пишаюся собою.
А тут - БІЛКА!!! Бі-лоч-ка!

Не встигла поставити свічку в ЖЖ вчасно, але скорбота моя - невимовна...
Сьогодні увесь день шматок в горло не ліз.
Подивилася по ТБ різні сюжети, послухала свідків, та й знаю про це в принципі багато і віддавна.
А "Інтеру" - все пох*й (вибачте, але іншого слова не підберу).
В День скорботи, ввечері шкварили "вовсю" різні шоу і т.д.

А ще - вкотре НЕ здивувалася кільком священникам УПЦ МП. Але ну їх...

Світла пам*ять невинно убієнним...

Сьогодні я гордо врятувала муху від потопання...
Вона тонула у воді, (вистиглій вже), яка стояла в каструлі на плиті.
І так смикалася, так дригала лапами і головою, що моє серце цього не витримало.
Я взяла її на ніж, виловила, посадила на паперову серветку, щоб всоталася вода...
А потім довго спостерігала, як вона сушиться, тре голову лапами, витрушує крила.
Муха вижила, радісно зустріла мене дзичанням в коридорі, коли я прийшла з роботи.
І я пишаюся собою!
Бо муха - таке ж Боже створіння як і я, і має таке саме право жити на Землі.
Але не завжди я така добра...
Із собою - особливо.

Жах. Як добре, що я ніколи її не їла. Тепер - і ніколи не поїм. просто в горло не полізе.


( Читати більше про фуа-гра. )

А ще мені треба вилікувати хронічний вже трахеїт, і хоча б одну зиму на нього не хворіти...
Я в шоці.

От іще, чого я ніколи не розуміла - так це расизму. І так прикро помічати його у своїх друзях і просто знайомих. Мені чесно зовсім всеодно - чорна людина, біла чи азіат. Люди діляться за паскудним і не паскудним характером, а не за кольором шкіри, чи розрізом очей.

Обурено подерла і викинула в смітник картинку, яку роздрукували мої деякі немудрі колеги і гордо повісили в ньюзрумі - де фото Мішель Обами порівнюють із фото мавпочки з мультика якогось радянського, про багатодітну маму-мавпочку. Ну що за ідіоти?! В нас на роботі працюють мулати, а от якби вони таку картинку побачили?! Просто тупість, хай ті мої так звані колеги на себе в дзеркало подивляться. Там не те що мавпочки, там інфузорії туфельки на думку спадають.

Хоча всі ми тяжіємо до свого. 99 відсотків моїх бойфрендів були україномовні, як і я, а 1 відсоток - говорив у побуті російською, але був українськоспрямований :) - як би дивно не звучали ці фрази. З іншими я просто не змогла б бути разом, бо моя нація - це я. А в мужчині шукаєш себе в першу чергу, щоб було комфортно і спокійно.

До речі, у Європі дуже багато і чорних, і мусульман - о, значно, в рази більше, ніж у нас. І що з того? А нічого...

Я дуже жалію, що не закінчила музичну школу :(
Хоча практично всі мої друзі, які оную закінчили, - закинули практику і ніяк свої знання не застосовують.
А я жалію.
Бо добре там, де нас нема.

Щойно відповідала на мейл оператору з Берліна, він жартував, що це ганьба, що на честь мого візиту там була така погана погода.
Я планувала віджартуватися, і написати - це не страшно, бо теплі берлінці не давали мені замерзнути.

І замість warm people написала worm people, тобто не теплі люди, а люди-хробаки.

Слава Господу, що не відправила. Але відсміятися не можу досі :))))

Я добре знаю, чого мені хочеться. Але боюся жертвувати вже напрацьованим.

Оцей страх - він не дає жити. І ще - страшно - про**ати молодість. А вона минає... Не душею, тілом.

Я люблю одну програму, британську, тіві, - Spendaholics - Транжири. Вони допомагають людям, різним, позбавитися від згубної звички тринькати гроші.

З героєм працює двоє - експерт з фінансів і психолог. Експерта з фінаснсів я слухаю уважно, і пишаюся собою... Бо грошей я не тринька, слава Господу. А от психолога слухаю вдвічі уважніше, і.... стає мені сумно.

Психолог каже: "Хочете дізнатися, що в голові у людини - подивіться на її квартиру". Це правда.Подивіться на мою... Каша і запустння. Чесно, я дізнаюся про те, що твориться в мене в голові, коли ввечері повертаюся додому.

Але був такий класний чувак. Звали його - Лесь Курбас. І ще один - Всеволод Мейєрхольд. Не буду вдаватися в деталі, поясню на прикладі квартири.

Квартира залежить від мозку. Але й мозок залежить від квартири... Не можеш "прибрати" в голові - зберися із силами, вкуси себе за задницю, і прибери ретельно вдома, - і в голові стане легше. Це правда.

Я не просто в це вірю, я це знаю, і кілька разів це спрацьовувало, у таких деструктивно-безнадійних ситуаціях, що мама рідна!!!

Чесно, повірте мені...

А як от люди виїжджають за кордон і призвичаюються там?

Так, в європейських країнах (ЄС маю на увазі) все доволі зручно і чисто, в Штатах очевидно також... Ось, зазирнула в "Секс і місто", тоді гуляла Гугл-мепом у Нью-Йорку... Все там гарно, але в Україні - я вдома, я дихаю, я живу, я своя, попри весь біль, всю бідність і тупість часом. Тут я своя, я на своїй землі, і очі повидираю кожному, хто криве слово скаже.

А там я - чужинка, імігрант, і навіть бідність там - значно більш принизлива, аніж тут...

Ні, нікуди не хочу хотіти. Треба тут будувати, хоча б для внуків.

Ой, і ще...
Я дедалі більше хочу звільнитися з роботи.
Знаю, що скрізь дуже нелегко і вовчі закони. Але там, куди я хочу йти, принаймні робота буде мені в неймовірний кайф - ну, я так дуже сподіваюся.
І це далеко не журналістика.
Хоча я трохи скучатиму за міжнародкою...
......................................
Ля-ля-ля!!!

Я справді дуже скучила за домом. Просто не можу набутися в себе вдома.
Дуже люблю Київ і Україну, за тиждень в Берліні так стужилася за домом і за всім рідним, що коли приїхала - ревла від щастя, коханий аж злякався.
Берлін хороший, але всі ми - "де родився, там і згодився"!
Скоро буде фотозвіт!
А взагалі - це класно, що впала Берлінська стіна!
Великим моїм щастям буде, коли в Білорусі відбудеться щось на кшталт Орандж революшн. Яким би дурнуватим не був Ющенко, якби повернути події 2004-го, я б нічого не змінила у своїй поведінці, і так само стояла б на Майдані, вилазила на самосвал на Банковій перед солдатами, і не знаю що ще, але ми - вільні, як би там не було.
А справжні білоруси - наші справжні брати.
І попри всю жопу - я справді щаслива!
І знаю, що Бог має на мене свої плани.

Чому не можна дружити з чоловіками?
Чому вони так сильно прикуті ланцюгами до своїх статевих потягів?
Чому дружити з ними для них означає обов'язково трахатися?
Чому це так?
Чому, хоча я дружу з багатьма жінками, окрім спілкування і душевних розмов, вони не вимагають від мене сексу, а інакше - жодних спілкувань?
Чому я така "правильна"?
Чому мені так все набридло довкола?
Що це за жопа, скільки вона ще триватиме, і коли закінчиться?

А ще сьогодні в асі з'явився раптом мій давньоминулий бойфренд. І я в ці непевні часи епідемії грипу написала йому, питаючи чи здоровий, чи не хворіє, і як себе почуває, ну і взагалі як він.

Виявилося - "нормально", єдине слово, якого я була достойна.

І ви думаєте, він запитав мене хоча б із ввічливості, я вже не кажу з душевного пориву, як себе почуваю я?
Правильно, НЕ запитав. Ось тому він уже давно і не мій бойфренд. Бо важко жити-бути з людиною, якій Ти, даруйте, до глибокої сраки. І взагалі - недостойно Королеви.

I can go better! And I DO go! :)

Life is really nice! Ну, чесно! :)

Ксатє, лист щастя, який нижче - таки не знаю, чи подіяв. Наче так, а наче і ні. За два роки побачимо.
Ще в ті часи, коли я ретельно вела щоденник, записуючи кожен день, я любила відкрити блокнот на чистій сторінці далеко в кінці і записати там: "А що буде в цей день? Що хорошого мене чекає?!" І, зазвичай, нічого хорошого мене не чекало.

Бо все хороше приходить тоді, коли його зовсім і абсолютно не чекаєш. Сюрприз, блін... :)

( Лист щастя )

Втретє за короткий час переглядаю цей фільм Криштофовича. "Ребро Адама".
Це де в одній квартирі живуть мама (Чурікова), дві дорослі дочки і паралізована бабуся.
Так буває, запорвусь на щось і одного разу - мало.
Не раз бачила це кіно й раніше, і лише зараз зрозуміла, ( що )

Це не тиждень, а якийсь суцільний облом у всьому, що запланувала.
Насмішила Бога...
Але то пусте, ВІН має на мене свої плани.
І, сподіваюся, в Його планах, щоб я негайно заснула після трьох літрів чаю і пательні смаженої картоплі з помідорами і майонезом.
А ще, щоб я перестала їсти вищеозначену страву наніч, бо скоро в двері не влізу.